ВІН НАРОДИВСЯ БУДІВНИЧИМ, А СТАВ ЩЕ І ДУЖЕ НАДІЙНОЮ ЛЮДИНОЮ

Станіслав Леонтійович Шостак був призначений проректором АГЧ ДІБІ наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти № 157-02 14.06.1985 року. Підписав наказ тодішній міністр В. Д. Пархоменко і вказав, що проректора С. Л. Шостака необхідно ввести у склад Вченої ради нашого інституту. Ці посади – проректора і члена Ради Станіслав Леонтійович неухильно і відповідально обіймав протягом 28 років.

Якщо подивитися на біографію С. Л. Шостака, то можна назвати його «непохитним везунчиком», що зробив швидку і дуже вдалу кар’єру. У 1982 році студент С. Л. Шостак закінчив навчання в Дніпропетровському будівельному інституті (факультет ПЦБ) і отримав диплом інженера. Спочатку він пройшов за конкурсом і став асистентом кафедри залізобетонних конструкцій, потім була робота на кафедрі технології будівельного виробництва та кафедрі технології бетонів і в’яжучих. Після 3-х років активної і напруженої роботи старший науковий співробітник НІЧ С. Л. Шостак був призначений вищезазначеним наказом Міністра проректором. Дати 1982 – 1985 дійсно говорять про надзнакове службове зростання нашого герою. Але це здається тільки на перший погляд.

А якщо звернутися до подій життя Станіслава Леонтійовича, то буде ясно, що вся перша половина його життя – дитинство, юність, молодість були запорукою його становлення та формування інженера будівельника. Він пройшов всі щаблі в оволодінні будівельною професією.

Молодший із чотирьох дітей (в сім’ї Леонтія Потаповича та Ганни Дмитрівни Шостаків зростали 3 хлопчика і дівчинка) Станіслав рано зрозумів, що потрібно, як можна швидше здобути професію і допомагати рідним. Після закінчення школи в 1964 році вступив до Дніпропетровського професійного технічного училища № 17, отримав робітничу професію і був направлений працювати на Шинний завод. Звідти в 1966 році був призваний в армію. За три роки служби у Забайкальському військовому окрузі молодий боєць успішно оволодів професією військового будівельника, був нагороджений знаком «Відмінник військового будівництва», отримав звання сержанта. А ще в армії він був активним, непосидючим і жодна справа не обходилася без його участі. Умів Станіслав Шостак захопити товаришів, організувати, запалити їх на добрі справи. Тому в армії спочатку його обрали комсоргом роти, а потім він був заступником секретаря комітету комсомолу військової частини.

Повернувшись до Дніпропетровська після армії в 1969 році, сержант С. Л. Шостак, озброєний професією військового будівельника, почав працювати в монтажно-будівельному управлінні тресту «Днепромясомолремонт» монтажником 6 розряду. Як завжди, свою ударну працю будівельника органічно поєднував з багатьма громадськими справами. Надихав, організовував, переконував своєю енергією товаришів по роботі. І вони обирали його членом будівельних комітету профспілки, членом облпрофради та членом Президії обласного комітету профспілки робітників харчової промисловості. За сім років роботи в будівельно-монтажному управлінні на рахунку будівельника-монтажника С. Л. Шостака назбиралося багато славних справ і керівництво тресту направило його на навчання в ДІБІ. У 1976 році він вчиться на підготовчому відділенні будівельного інституту, а з 1977 року Станіслав Шостак – студент факультету промислового та цивільного будівництва.

Незважаючи на всі труднощі, будівельник-виробничник вчиться на 4 і 5. А його студентському завзяттю, вмінню організовувати, придумувати, вчасно виконати завдання на високому рівні розуміння справи – тут йому немає рівних. Він – незмінний староста групи. За час навчання в інституті Станіслав Шостак – найактивніший учасник будівельних студентських загонів. За цю роботу він був нагороджений трьома знаками ЦК ВЛКСМ. Шість років С. Шостак – командир цілорічного внутрівузівському студентського загону. Влітку 1979 – 1980 років він виїжджає командиром студентського загону «Мрія» на будівництва Тюменської області, очолює зональний студентський будівельний загону Дніпропетровської області на будівництвах Тюменської області. Його ударна праця, непідробний ентузіазм, висока професійна підготовка, вміння вирішувати численні завдання зробили його справжнім лідером студентського будівельного руху. За цю роботу він отримав орден «Дружби народів». Це ж як потрібно було працювати самому і вести за собою інших, щоб працю студента-будівельника оцінили в Москві і вручили орден!

Саме великий життєвий досвід (профтехучилище, армія, робота в монтажно-будівельному управлінні) і багатоплановий професійний багаж стали основою для того, здавалося б швидкого ривка, коли асистент кафедри стрімко пройшов шлях до старшого наукового співробітника НІЧа, а потім і проректора.

Моя перша зустріч зі Станіславом Леонтійовичем сталася на початку 1980 років. Я – старший науковий співробітник ДІБІ вирішив будувати гараж у дворі будинку своїх батьків. Колеги підказали, що мені потрібен широковідомий майстер на всі руки, студент Шостак. Ми познайомилися і Станіслав Леонтійович відразу погодився на мою пропозицію. Почалася робота. Шостак, дійсно, знав і вмів усе. Мене він використовував в якості робочої сили – принеси, подай, допоможи. Працювали ми швидко і продуктивно. І наш гараж – цілий і неушкоджений досі. А під час нашої роботи мене вразило те, як швидко Станіслав Леонтійович знайшов спільну мову з моїм батьком Іваном Федоровичем Большаковим. Мій тато теж був майстром на всі руки і, мабуть, ця обставина, коли зустрічаються два професіонала, зблизило їх відразу. Вони розуміли один одного з півслова і залишилися задоволеними успіхами нашою спільною роботою.

А в 1987 році я був обраний ректором ДІБІ. І всі наступні 26 років завжди відчував підтримку, взаєморозуміння і готовність до вирішення нескінченних господарських проблем академії проректора з АГЧ С. Л. Шостака. Небагатослівний, врівноважений, він відмінно знав всі структурні підрозділи його рідного інституту, а потім академії Станіслав Леонтійович міг за лічені хвилини зрозуміти, оцінити і саме головне правильно розставити співробітників для вирішення того чи іншого складного господарського завдання.

Капітальні і поточні ремонти гуртожитків, навчальних корпусів, щоденні прозаїчні завдання – прибирання снігу, вивезення сміття, усунення неполадок у системах водопостачання, опалення, газо – та електропостачання, і ще, ще, ще… Всі ці та інші справи під керівництвом Шостака, як кажуть, вирішувалися «без шуму і пилу».

В академії часто говорили: «Треба запитати у Шостака», «Ось прийде Станіслав Леонтійович, він скаже, що і як робити». Він приходив і, дійсно, говорив як і що треба зробити. І механізм господарчої частини академії працював чітко, злагоджено, без гучних надзвичайних ситуацій.

Але, щоб ця робота була організована саме так, йому самому доводилося щодня працювати на межі людських можливостей. Все пам’ятати, все встигати, все перевіряти. І, коли він виявляв не зовсім сумлінно виконане завдання, ох, як Шостак вмів пропісочити невдаху! І вирази знаходив найяскравіші та найемоційніші. Але це не заважало йому бути добрим, чуйним і турботливим керівником. Особливо, коли справа стосувалася рядових співробітників АГЧ. Він знав все про кожного і захищав, і доводив всю складність їхньої праці. Він був не просто колегою, він умів дружити, допомагати і розуміти своїх співробітників. І вони завжди погоджувалися з ним. Думаю, тому, що вони були однодумцями. Загін АГЧ під керівництвом С. Л. Шостака примудрився працювати останні десять років практично без державного фінансування. Крутився Станіслав Леонтійович як міг, придумував, розраховував, економив. А поточний ремонт до нового навчального року завжди був проведений. І вся сантехніка в корпусах і гуртожитках працювала і всі електролампочки (особлива турбота проректора) горіли. І у всій цій безкінечній круговерті проректор Шостак ще встигав вести наукову роботу. Писав і публікував статті, брав участь у науково-практичних конференціях кафедри технології будівельних матеріалів, виробів і конструкцій. А його найбільшою мрією було мрія, щоб улюблений син Руслан став кандидатом наук, захистив кандидатську дисертацію. І відрадно, що Руслан Станіславович виконав заповіти батька. Захистив у травні 2014 року кандидатську дисертацію і став кандидатом економічних наук. Думаю, що Станіслав Леонтійович був би гордий і щасливий, що династія Шостаків в науці триває.

Якщо ж повернутися в пам’яті до моєї роботи з ним, як ректора, в організаційному плані, то у мене протягом більше 2-х десятиліть були дві необхідності видавати накази щодо діяльності С. Л. Шостака.

Неодноразово і останній раз у жовтні 2012 року я видавав наказ про те, що, в зв’язку з гострою виробничою необхідністю, проректора С. Л. Шостака відкликати з чергової відпустки. Він без єдиного слова обурення повертався і відразу вирішувалися проблеми ремонту, підготовки до опалювального сезону і таке інше. Всі співробітники і я в тому числі зітхали з полегшенням.

Іншим приводом для видання наказу у мене були листи з різних організацій з проханням винести проректору С. Л. Шостаку подяку за продуктивну роботу. Наприклад, у проведенні ревізій фінансово-господарської діяльності Харківського інституту радіоелектроніки, а так само Дніпропетровських Гірничого і Металургійного інститутів. Про це просив контрольно-ревізійний сектор Міністерства вищої і середньої освіти 1 березня 1991 року. Голова Жовтневої районної ради В. Ф. Лукашова в 2000 і 2001 роках зверталася до мене з проханням про заохочення С. Л. Шостака за його активну допомогу в організації роботи з очищення снігу на вулицях району.

Таких листів в особовій справі С. Л. Шостака нескінченна безліч. Він умів працювати, вмів допомагати людям у кожну потрібну хвилину і при цьому був небагатослівним та урівноваженим. Я сам одного разу звернувся до нього за допомогою. Справа в тому, що у мене перед будинком цвіла амброзія, яка викликає алергію. Виявилося, що в Дніпропетровську існує ціла міська програма по боротьбі з цим чагарником-алергеном. С. Л. Шостак, будучи депутатом міськради, включив наш будинок у цю програму і амброзію викосили. Ми були врятовані від багатоденних сезонних страждань. Я ніколи не чув від нього: «Це зробити неможливо». Навпаки, він часто говорив: «Немає нічого нездійсненного. Ми постараємося». Він завжди намагався зробити свою роботу добре. Було видно, що сам від цього отримує задоволення. Ніколи не скаржився на труднощі, завжди з гумором і оптимізмом долав їх. І навіть, коли вже був тяжко хворий, залишався таким же. Безжурним трудівником, добрим, винахідливим, веселою людиною. Таким він назавжди залишився в моїй пам’яті – друг, колега, соратник, член-кореспондент Академії будівництва України, проректор ПДАБА Станіслав Леонтійович Шостак.

В. І. Большаков,

д. т. н., професор кафедри

матеріалознавства та обробки матеріалів

?>
вверх