Українські звуки як мовні коди нації

“Українські паляниці зі смаком полуниці продаються біля Укрзалізниці.” Такий мовно складний пароль зможе вимовити лише українець. Бо звук як фізичне явище – акустично універсальний, утім, у кожного народу звуки витворюють самобутнє звукове тло, що відповідає «етнічній картині світу».

От що про звуки рідної мови пише професорка Львівського національного університету Олександра Сербенська: «Звукова мова має надзвичайно важливе значення в активізації біоритмів національного інстинкту, для зміцнення психофізичної структури національного типу, для мобілізації суспільства на основі етнонаціоналізму».
Саме про звуки як мовні коди нації, про чари української звукової системи говорили на сьогоднішній зустрічі студенти і співробітники академії. Зустріч вела кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри підготовки іноземних громадян Мамчич Інна Петрівна.
Звук як фізичне явище – акустично універсальний, утім, у кожного народу звуки витворюють самобутнє звукове тло, що відповідає «етнічній картині світу». За В. фон Гумбольдтом, звук – це «об’єднана духовна енергія народу», яка розгортає самобутні історичні коди, зрозумілі для нації і незрозумілі для ворога.

Українська мова має унікальні звуки, зокрема:
– Глотковий (фарингальний, фрикативний) [Г].
Поява горлового [г] (уявімо, у кінці VI – першій половині VII ст.) – найхарактерніша особливість фонетичної системи нашої мови, і аж ніяк не російської.
– Губно-губний звук [ў], або [w].
Зафіксований у наших найдавніших текстах десь з XI ст. Його особливості: близький до голосного, але не утворює складу, не може бути наголошеним; буває на початку слова перед приголосним, усередині і вкінці слова після голосного (во[ў]к, жо[ў]тий, [ў]па[ў], [ў]ста[ў], ходи[ў], ма[ў]ка, любо[ў], бу[ў].
– Традиційно тверді губні звуки [б], [п], [в], [м], [ф].
Маємо тверді губні, а отже, після них ніколи в українській мові не ставимо м’якого знака. Натомість, щоб показати тверду і роздільну вимову цих звуків після них ставимо апостроф.
– Характерні для української фонетики і тверді шиплячі звуки: четвер, що, ніж, щоки, шипіти.
Після шиплячих [ж], [ч], [ш], [д͡ж], як і після губних, ніколи не пишемо м’якого знака.
– М’який[ц’] – маркувальна риса української мови.

Також до самобутніх рис  української  фонетики  належить повноголосся -оро-, -оло-. Українське повноголосся маємо ще в угоді київських князів з греками (907 рік): город, ворота, сором, волость, голод, череда.
Самобутність українських звуків умотивовує
– мелодійність, чи доброзвучність мови;
– гучність і вокалічність мови;
– власне милозвучність (приємне звучання).

Милозвучність української мови є науковим, а не суто суб’єктивним поняттям. Адже визначальну роль відіграє характер поєднання голосних і приголосних звуків, тобто в нашій мові діє закон урівноваження кількості голосних і приголосних у мовному потоці. На кожні 100 голосних має бути приблизно 130–140 приголосних. Якщо це співвідношення порушується, то виникає:
– вставний голосний (пор. з берега та зі сходу);
– випадання приголосного (честь – чесний, проїзд – проїзний, тиждень – тижневий; відоме явище спрощення важких для вимови приголосних). Це унікальна риса української мови;
– процес асиміляції (уподібнення). Пригадайте, вимовляємо [сеʹрдис’:а] – пишемо сердишся, [милуʹjес’:а] – милуєшся, [граjес’:а] – граєшся тощо;
– варіантність префіксів-прийменників в/у, і/й, з/із/зі/зо, до/д, під/піді, над/наді, перед/переді, від/віді, од/оді, о/об;
– чергування і/й, у/в (імовірний/ймовірний, учити/вчити, научати/навчати);
– варіювання зворотної частки (постфікса) ся/сь, часток же/ж, би/б,лише/лиш, хоча/хоч;
– варіювання дієслівних форм робимо/робим, ходити/ходить;
– варіювання прикметникових форм, а також займенникових та числівникових прикметникового оформлення: у червоному/у червонім, у тому/у тім, в одному/в однім;
– стилістичнозабарвлене варіювання форм: гуляє/гуля, білії/білі;
– варіювання прислівникових форм: знов/знову, відтіля/відтіль;
– вставні і, о, е у сполученні приголосних.

Мовознавці виокремлюють до 20 рис, що стали нашими національно-мовними визначниками. Через те не дивно, що «Італійською розмовляють з Богом, іспанською – з ангелами, мадярською з гусьми, німецькою з солдатами, а українською з дівчатами … і ворогами».

З цією та попередніми лекціями циклу «НЕЗЛАМНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ: ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ» можна ознайомитися на YouTube каналі академії:

https://www.youtube.com/c/pgasa_dnipro

Не забувайте підписатися на наш YouTube канал – там багато цікавого.

?>
вверх