31.10.2023

Писемна традиція української мови

Цикл науково-популярних лекцій «Незламність української нації» 26 жовтня продовжила лекція «Писемна традиція української мови», яку прочитала доцентка кафедри українознавства, документознавства та інформаційної діяльності Інна МАМЧИЧ.

Напередодні державного свята – Дня української писемності та мови – йшлося про понад тисячолітню історію еволюційного розвитку української писемності. На цьому шляху писемність зазнала багатьох змін, однак непохитно зберігає свої прадавні корені і назву – кириличне письмо.

До усвідомлення, що мовлення можна фіксувати на письмі за допомогою букв, людство йшло доволі довго. Найперші спроби письмового фіксування думок і повідомлень з’явилися ще в первісному суспільстві. Хронологічно писемна традиція людства розвивалася так: предметне, піктографічне, ідеографічне, складове та літерно-звукове (або алфавітне). Реліктами давнього предметного письма в Україні є звичаї зустрічати гостей хлібом-сіллю, вручати небажаному женихові гарбуза тощо. На елементи піктографічного письма ми постійно натикаємося і сьогодні, наприклад, у наших телефонах. На згадку про ідеографічне письмо нам залишилися цифри, різні математичні, хімічні й астрономічні знаки, бо людство через цей вид письма передавало поняття за допомогою усталеного набору графічних символів. Пізніше люди почали поділяти на склади спочатку власні імена, а потім й інші слова, а на письмі позначати їх окремими ієрогліфами. Так постало складове письмо. Найпізніше з’явилася алфавітна писемність.

Початок писемностям усіх європейських народів дало грецьке алфавітне письмо. Опосередковано, через кириличний алфавіт, воно стало основою й українського письма.

Українська писемність постала ще на початку І тисячоліття нашої ери, тобто не з прийняттям християнства, як прийнято було вважати (позбуваймося імперських міфів), а набагато раніше.

Первісна азбука української мови складалася з 43 букв: 24 були запозичені з грецького алфавіту, 3 – з давньоєврейського, решта – спеціально створені, наприклад, б, ж, ш, щ (винятково слов’янські, їх немає в грецькому).

У різний час у нашій абетці з’явилися букви ґ, й, ї для позначення відповідних українських звуків. З часом вийшли з ужитку букви ѣ (ять), ъ (єр), ы (єри) як такі, що не відбивали особливостей української фонетики. Остаточно українська абетка в її сучасному вигляді була закріплена у «Словарі української мови» Бориса Грінченка (1907–1909). 1933 року з неї було вилучено букву ґе, яку відновили в 1990 році.

Ідеальною вважають таку систему буквено-звукового письма, у якій одна буква позначає лише один звук. Наша українська абетка має 33 букви, а звуків у мові 38. Тож пишаймося, адже українську абетку можна вважати ідеальною. І нам немає потреби переходити на іншу графіку.