ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ УКРАЇНСЬКОГО КІНОМИСТЕЦТВА

Цьогоріч початок нового навчального року на кафедрі українознавства приніс із собою цілий ряд змін. Дискусійний клуб «Простір слова» було реорганізовано на науковий гурток, що більше відповідає спрямуванню роботи, здійснюваної студентами Академії.

Для відкриття сезону 2018-2019 учасники наукового гуртка на чолі зі старостою, студенткою гр. Мен-16 Павелко Юлією та керівником «Простору слова», доцентом кафедри українознавства Богуславською Ларисою Георгіївною обрали тему українського кіномистецтва. По-перше, саме ця тема уже стала досить традиційною для першого засідання, адже вересень приносить із собою  святкування Дня українського кіно. По-друге, популярність цього виду мистецтва завжди привертає гарячу зацікавленість, чи йдеться про історичні родзинки кінематографу, чи розглядаються новинки сучасного кінопрокату. Тож 24 вересня в ауд. В-601 зібралися студенти 1-го курсу  факультету промислового-цивільного будівництва та другокурсники  архітектурного факультету.

Розпочав розмову про світ українського кіно студент гр.Арх-18-ст Сидоров Євген.  Цікава розповідь про життєвий та творчий шлях майстра не лише національного, а й світового кіно Олександра Довженка дозволила як пригадати вже відоме, так і відкрити нові грані талану нашого всесвітньо знаного митця. Євген яскраво та змістовно висвітлив шляхи формування режисерського обдарування Довженка, зупинився на його найбільших досягненнях, а також не обійшов увагою перипетії особистого  життя творця.

У наступній доповіді студентка гр. Арх-18-ст Карпова Тетяна розкрила найважливіші факти життєвого шляху відомого представника кіномистецтва 60-х та 70-х років ХХ століття Леоніда Бикова. Акторська майстерність українського митця завжди гарантувала безпрограшний результат фільмам, де він знімався, проте найсерйознішою самореалізацією стали режисерські роботи, серед яких фільми «В бій йдуть лише «старики» та «Ати-бати, йшли солдати». Ці два фільми утворили своєрідну воєнну дилогію, за яку режисер отримав Шевченківську премію. Кінотвори Леоніда Бикова не відійшли в історичне минуле, бо розкривають найголовніше – справжність і щирість людських стосунків перед лицем смертельної загрози.

Виступ студенток гр. Арх-17-5п  Черниш Галини та  Воронової Єлизавети був присвячений невідомим сторінкам творчої особистості Сергія Параджанова. «Найстрашніше – проґавити прекрасне»  – таку цитату геніального вірменського та українського кіномайстра обрали дівчата як головну ідею своєї розвідки, у якій не лише нагадали головні віхи життєвого і творчого становлення Сергія Йосиповича, але й зупинилися на такій творчій діяльності Параджанова, як створення колажів. Висвітливши найцікавіші художні прийоми та способи використання різних предметів у колажах Параджанова, Галина і Вероніка переконливо розкрили перед учасниками засідання роль Сергія Параджанова як  одного з найцікавіших європейських художників кінця ХХ ст.

Деякі аспекти  життя сучасної кіноіндустрії  представив студент гр. Арх-17-4п  Гулієв Логман, який дослідив найважливіші етапи творчої діяльності  Алана Бадоєва – українського режисера, сценариста і кліп-мейкера, відомого своєю спільною роботою з популярними українськими сценаристами. Міжнародну популярність Алан Бадоєв здобув після виходу першого повнометражного фільму «Оранжлав», який отримав премію на фестивалі «Кіношок 2006»  за найкращу режисерську роботу. Дотепер Алан Бадоєв зняв понад 250 відеокліпів і є визнаним майстром тцього сучасного різновиду кіномистецтва.

Студентка гр. Арх-18-ст Бережнова Анастасія представила своє бачення сучасного національного кіномистецтва, проаналізувавши  український історичний драматичний фільм режисера і сценариста Олеся Саніна «Поводир». В основу сюжету покладено мандри радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики, які розгортаються на тлі страшної історичної правди про те, як в 1932 році більшовики вирішили знищити під корінь кобзарське мистецтво разом із його носіями. Для цього починається спецоперація НКВД, мета якої –  зібрати сліпих кобзарів на з’їзд до Харкова, тодішньої української радянської столиці, й там розстріляти, а інструменти  спалити. Режисер фільму Олесь Санін сам є кобзарем, тому й стала такою переконливою історія народних носіїв національної пам’яті, побачена немовбито зсередини.

Завершувала засідання доповідь старости наукового гуртка «Простір слова», студентки гр.Мен-16 Павелко Юлії, яка розглядала  постать такого визначного  майстра українського кіномистецтва, як Богдан Ступка. Розповідаючи про справжнього актора від Бога, живу легенду українського театру і кіно, Юлія вдало продемонструвала аналітичний підхід до висвітлення творчого шляху  митця. І фільмографія, і перелік нагород – усі ці списки численні і переконливі щодо того, настільки затребуваним та геніально обдарованим  був Богдан Сильвестрович. Його справедливо вважають одним із найвидатніших акторів нашого часу, а поруч з цим мудрою і доброю людиною. Недарма проникливо і в той же час лірично завершила Юлія свою презентацію відомою цитатою Богдана Ступки: «Шекспір сказав: “Світ – театр, і ми всі в ньому актори”. А Сковорода ще доповнив, сказав: “І кожен грає ту роль, на яку його поставили”. Я думаю, це правильно».

Подорож у світ вітчизняного кіно стала справді  захопливою та цікавою. Імениті постаті митців, чий талант у різні часи  визначав сутність українського кіно, уривки з кінофільмів, що принесли світову славу як режисерам, так і кіноакторам, –  усе це якимсь неймовірним чином поєдналося з днем сучасним і створило те диво, що лежить в основі будь-якого мистецтва, диво зустрічі з величчю духу і красою людини, диво відчувати безмежжя творчого натхнення.

?>
вверх