ДНІПРОПЕТРОВСЬК В РОКИ ПЕРШИХ П’ЯТИРІЧОК

На початок 1930-х років м. Дніпропетровськ став одним з найбільших промислових міст України.

Відновлені після розрухи громадянської війни металургійні заводи ім. Петровського з повним металургійним циклом; ім. Леніна; ДЗМО, а також такі заводи, як металевих конструкцій, надалі названий ім’ям Бабушкіна, на якому вперше в світі під керівництвом академіка Є. О. Патона здійснювалося промислове освоєння автоматичного зварювання під флюсом; вагоноремонтний завод ім. Кірова; електротехнічний завод «Світлофор» та інші.

Інтенсивний розвиток промислових підприємств викликав помітне зростання населення, що в свою чергу поставило перед керівництвом міста завдання значного збільшення програми житлово-цивільного будівництва. Перед архітекторами, що працювали тоді в місті, постало серйозне завдання запроектувати житлові і громадські будівлі так, щоб вони вписалися в ансамбль існуючих житлових і громадських будинків старого Катеринослава і в той же час використовувати нові віяння в архітектурі.

У ці роки ми зустрічаємося з новими об’єктами житлового будівництва, виконаними в «конструктивістському» стилі з урахуванням нових віянь в архітектурі. Абсолютно гладкі площини стін архітектор урізноманітнює суто конструктивними елементами – бетонними поясами, що стягують будівлю по верху віконних прорізів і кутовими вікнами, вони як би розривають стіни будівлі в місці їх перетину. До цих лаконічних засобів архітектурної виразності необхідно додати кутову частину будівлі, що підноситься, навколо якої немов на шарнірах розгорнуті бічні крила (житловий будинок на площі імені Шевченка – архітектора Самодрига, 1930 р.; житловий будинок в Жовтневому провулку – архітектора Корсунського; 5-поверховий будинок у Жовтневому провулку – архітектора-викладача нашого інституту Б. С. Кащенка та інші).

У 1932 р. був побудований Палац культури металургів ім. Ілліча – архітектор О. Красносельський. Палац культури, як і Палац профілактики були побудовані в зоні житлової забудови для робітників заводів ім. Петровського, ім. Леніна і ін., яка була здійснена на початку 1920-х років – це селища ім. Фрунзе і ім. Крупської.

Таким чином культурні осередки максимально були наближені до житлової зони робочого класу.

При проектуванні Палацу культури архітектор О. Красносельський успішно поєднав в єдине ціле елементи класики і конструктивізму, вирішуючи об’ємно-просторову композицію будівлі.

Блискуче впорався архітектор із труднощами функціонального вирішення будинку, бо будівля мала кілька функціональних призначень, експлуатація яких повинна була здійснюватися незалежно один від одного.

У ці роки здійснюється будівництво будівель вищих навчальних закладів: інженерно-будівельного інституту (архітектор Г. Швецько-Вінецький, 1930 р.), інститут інженерів залізничного транспорту (архітектори М. Борщ і Б. Соколов, 1931 р.).

У цих спорудах була яскраво виконана композиція будівель в повній відповідності з канонами нового стилю. План будівлі інженерно-будівельного інституту асиметричний, на фасад виходить закруглений торець лекційної зали, надаючи всій композиції гострий динамічний початок. В інтер’єрі привертає увагу пологий пандус – улюблений прийом конструктивізму, який замінив парадні сходи, вперше здійснений в Дніпропетровську. У будівництві інституту активну участь брали студенти.

Значно стриманіше архітектура інституту інженерів залізничного транспорту. На відміну від будівельного інституту, де було запроектовано один будинок без перспективи розвитку інституту, при проектуванні інституту інженерів залізничного транспорту був розроблений і скомпонований генеральний план всього комплексу будівель інституту з елементами благоустрою та житлового будівництва. Завдяки чому територія інституту є зразком комплексного рішення генплану території навчального закладу.

Забудова міста в перші роки Радянської влади велася без генерального плану. Черезсмужжя промислових і житлових територій, а також захоплення цінних міських земель уздовж комунікації річкового і залізничного транспорту великими заводами – негативне явище в планувальній структурі міста, народжене стихією вільного підприємництва, ще довго давало про себе знати. Уже в перші десятиліття після революції місто переступило вперше на лівий берег Дніпра. Селища Нижньодніпровськ, Амур-піски, Воронцова, Клочко, Чорнозем і Сахалін з цього часу увійшли в межі міста. Формальне приєднання Лівобережної території не було закріплено архітектурно-композиційними засобами. Річка Дніпро в той час не об’єднувала, а роз’єднувала місто на дві нерівні частини. Основний масив міста залишався на високому правому березі. Там же знаходився загальноміський центр, що простягнувся вздовж головного проспекту К. Маркса.

Початок 1930-х років було відзначено докорінною зміною стильової спрямованості Радянської архітектури. Як це не парадоксально, але всередині, здавалося б, одного з найбільш новаторських стильових напрямів, яким був конструктивізм, дуже швидко оформлялися свої власні канони і штампи, які знесилили творчу активність напряму. Родоначальники стилю не зрадили своїм творчим переконанням, однак діалектичний процес розвитку мистецтва архітектури привів до зміни естетичних уподобань та ідеалів суспільства.

У 1930-ті роки місто нагадувало величезний будівельний майданчик. Особливо інтенсивно розширювалися промислові підприємства лівого берега Дніпра. На найбільшому з них – Нижньодніпровському трубопрокатному заводі імені К. Лібкнехта – були споруджені мартенівський і балонний цехи. У 1934 р. пущені нові цехи на метизному заводі. В цьому ж році був заснований стрілочний завод. Почав розширюватися завод «Світлофор». У роки перших п’ятирічок в місті йшла реконструкція старих заводів. Одночасно на вільних територіях створювалися нові заводи і фабрики. Саме в промисловому будівництві в першу чергу впроваджувалися прогресивні конструкції і матеріали.

Перший радянський генеральний план. Нове велике промислове будівництво вже на самому початку 1930-х років з усією гостротою поставило питання про необхідність створення генерального плану міста. У 1933 р. генеральний план Дніпропетровська, складений на 15-річний період був закінчений. Його виконали під керівництвом М. Шаповалова архітектори М. Карпович і Т. Вовненко. Це був перший генеральний план Дніпропетровська, створений за радянських часів. Ідеї, закладені в ньому, знайшли відображення в подальшому будівництві і вплинули на складання наступних генпланів міста.

Генеральний план міста включав в якості важливого розділу розробку гідротехнічних заходів по боротьбі з грунтовими і паводковими водами, головним чином, на лівому березі Дніпра для подальшого використання цих територій для житлово-цивільного будівництва. На жаль, ці заходи здійснити не вдалося. На заваді стала Велика Вітчизняна війна. І тільки в кінці 11-ї п’ятирічки – в 1983 – 1985 рр. вони почали здійснюватися для будівництва Фрунзенського житлового масиву, будівництво якого прискорило спорудження нового шосейного моста, названого «Кайдацьким» в районі житлового масиву Петровський.

Цим же генеральним планом намічалося побудувати між двома залізничними мостами на правому березі набережну уздовж берега Дніпра. Однак і цю задумку не вдалося виконати – завадила війна. І тільки після війни ця набережна була побудована і стала окрасою міста.

100-квартирний житловий будинок на розі пр. К. Маркса і вул. Мостової, завершений будівництвом в 1935 році за проектом архітектора В. Самодриги, закріпив перетин головної міської магістралі з одним з поперечних проїздів до Дніпра, що враховує вимогу генерального плану – відкрити вид на Дніпро, головної прикраса нашого міста. З урахуванням нового віяння в архітектурі в 1936 році на розі вул. Чкалова і вул. Короленка за проектом архітектора О. Красносельського був побудований житловий будинок, планування якого відображає характерні прийоми того часу, а композиційне рішення фасаду відрізнялося широким використанням елементів класичної спадщини. Ці ж прийоми з деякими змінами були застосовані при будівництві житлового будинку за проектом того ж автора на розі вул. Короленка і вул. Челюскінців; житлового будинку по вул. Леніна, 9, побудованого за проектом архітектора Клебанова. Всі ці будівлі існують по теперішній час, прикрашаючи архітектуру міста.

У 30-х роках місто збагатилося цілим рядом громадських будівель, які прикрасили головні магістралі міста пр. К. Маркса і пр. Пушкіна. До них відносяться: центральний універмаг і будівля «Дитячого світу», побудовані за проектами архітектора О. Красносельського. Архітектурне оформлення фасадів виконано з використанням класичних форм, але з властивим автору творчим підходом. Аналогічним чином запроектовано будівлю «Дитячого світу», але в натурі була здійснена тільки одна його центральна частина. Уже в кінці 70-х, початку 80-х років зазначені об’єкти торгових підприємств для міста, що сильно розрослося, виявилися недостатніми і вони були реконструйовані і розширені без порушення композиційного рішення первинних фасадів.

До закладів громадського призначення, які можуть бути віднесені до будівель, які прикрашають наше місто, слід віднести будівлю Облземвідділу по вул. Комсомольській – автори архітектори В. Самодрига і А. Юхілевіч. Будівля краєзнавчого музею на Жовтневій площі, розпочата до революції, в 1939 р була добудована та реконструйована під проектний інститут «Дніпродіпротранс». У завершальній стадії проектування брав участь архітектор А. Ватлін. У композиції фасадів використані традиційні форми класики, статично зв’язані з архітектурою існуючих на площі Преображенського собору, старої будівлі історичного музею і головного корпусу гірничого інституту.

До таких будівель потрібно віднести також школу № 23 (ріг пр. К. Маркса і пр. Гагаріна), побудовану за типовим проектом архітектора І. Шиманського, а прив’язку проекту для умов Жовтневої площі виконав архітектор В. Самодрига. Будівля набула чітко ярусного членування по висоті. Перший поверх оброблений рустовкою, горизонтальне членування перебиваються на головному фасаді 2-х поверховими трьохчетвертичними колонами іонічного ордера.

Із реконструйованих в 1930-х роках будівель заслуговують бути відзначеними – перебудова будівлі гімназії під Університет на пр. К. Маркса, комерційне училище під Облвиконком і реконструкція будівлі російського драматичного театру ім. Горького (колишній Зимовий театр). Новий корпус держуніверситету став до ладу в 1936 році – автори архітектори О. Красносельський та В. Самодрига. При перебудові комерційного училища під Облвиконком, перед архітектором О. Красносельським стало досить складне завдання – перетворення будівлі одного типу в зовсім інший. Крім вирішення суто функціональних завдань, чималі складнощі представляло питання створення нового образу споруди з урахуванням збереження старої коробки. Збільшивши висоту будівлі шляхом надбудови, автор композиційно підкреслив його центральну частину, розмістивши тут зал засідань, що додало необхідної урочистості і значимість фасаду. Реконструкція театру ім. М. Горького, остання робота О. Красносельського, була завершена перед самою війною. Архітектор і тут залишився вірним собі, продемонструвавши вільне творче ставлення до канонів.

У 1935 р. за проектом архітекторів Швецько-Вінецького і Ковалевича в парку ім. Т. Г. Шевченка був побудований «Зелений театр», розрахований на 2500 місць сидячих і 500 стоячих глядачів, розрахований в основному для показу організованої самодіяльності. Рішення архітектури театру було дуже оригінальним та цікавим, але вибір місця будівництва був не дуже вдалим. Поруч розташовувався залізничний Мерефо-Херсонський міст, по якому йшов інтенсивний залізничний рух і шум поїздів, гудки паровозів часто на великі відрізки часу заглушали голоси артистів. Під час війни театр згорів і не був відновлений.

Бурхливий розвиток промисловості в місті призвів до значного зростання населення і у 1939 р. його перевищило за 500 тис. осіб.

Генплан, завершений в 1933 р., до 1940 р. за багатьма позиціями виявився вичерпаним. Виникла необхідність складання наступного генерального плану, який був розроблений «Київ-Гіпроградом», архітекторами В. Ореховим і Н. Коломийцевим до 1941 року.

У новому генплані громадський центр знову був повернутий на центральний проспект К. Маркса. Головна площа намічалася на перетині проспекту К. Маркса з продовженням Новомосковського шосе на правому березі Дніпра.

Посилювалося значення поперечних вулиць, які зв’язують місто з річкою. У новоствореному генплані в повному обсязі враховувалися основні географічні фактори і були зроблені всі необхідні техніко-економічні обґрунтування. Успішному втіленню проекту в життя перешкодила війна.

Багато було зроблено в 1930-х роках архітекторами і будівельниками, щоб наше місто прикрашалося новими будинками і спорудами. Чималу роль в цій великій роботі зіграли викладачі та вихованці нашого рідного інженерно-будівельного інституту. Відповідно до пропозицій генерального плану 1933 р., невелика берегова смуга колишнього наплавного мосту вже тоді була одягнена в граніт. Тут вже в середині 30-х років приступили до спорудження грандіозного будинку Червоної Армії (обсяг 100 тис. м3) за проектом архітекторів-викладачів нашого інституту: Г. Швецько-Вінецького і Б. Кащенка, які перемогли на Всесоюзному конкурсі з дуже сильним складом учасників. По суті справи це був перший крок у формуванні архітектурного вигляду набережної Дніпра. Але, на жаль, міжнародне становище не дало можливості нашому уряду приділити більше уваги житлово-цивільному будівництву, бо основні кошти були спрямовані на посилення нашої оборонної могутності і поліпшення соціально-побутового життя населення.

Тому в 30-х роках наше рідне місто поповнювалося за рахунок індивідуального будівництва. Близько 70 % площі міста було зайнято малоповерховою забудовою, що звичайно негативно позначилося на загальному архітектурному виді міста.

У 1970 – 1980 роках, тобто через 50 років, керівництво міста та архітектурна громадськість не доклали належних зусиль для відновлення архітектурного вигляду Дніпропетровська. Збереженню та відновленню багатьох житлових і громадських будівель, як і архітектурних пам’яток місцевого значення, не було приділено належної уваги. Місто бурхливо почало розростатися на вільних і на намивних землях, були збудовані нові відмінні мікрорайони. Протяжність міста досягла 32 км, а в ширину – до 21 км. А старі вулиці колишнього Катеринослава – Виконкомівська (Управська), Володарська (Степова), Артемівська (Олександрівська), Червона (Троїцька), Короленка (Первозванська) і багато інших не зазнали майже змін. Більшість житлових будинків на цих вулицях не має всіх сучасних зручностей, які отримали жителі нових мікрорайонів.

Так що на молоде покоління будівельників чекає велика робота по реконструкції старих вулиць Дніпропетровська, щоб ув’язати їхню архітектуру з архітектурою сучасних будинків, зробити наше рідне місто ще красивішим, домагаючись здійснення нового генерального плану міста.

С. М. Іоффе,

випускник ДІБІ 1939 року.

Написано в 1989 році

?>
вверх