Історія Архітектурного Факультету

У 1930 р. Рада народних комісарів УРСР ухвалила рішення про організацію Дніпропетровського будівельного інституту. Того ж року було створено кафедру архітектури. Навчальна програма мала класичну структуру, в якій важливе значення надавалося архітектурним дисциплінам. Серед педагогів — два талановитих представники домінуючих архітектурних стилів: конструктивізму — Г. Л. Швецько-Вінецький (завідувач  у 1930–1931 рр.) і неокласицизму — Б. С. Кащенко (завідувач  у 1932–1941 рр.). До роботи залучалися й інші провідні архітектори міста. Саме цей осередок архітектурного мислення в подальшому став основою формування вищої архітектурної освіти у Дніпропетровську.

Викладачі кафедри були активними учасниками інститутського руху «Свою оселю — своїми руками». Вони керували проектними розробками і з допомогою студентів втілювали їх у життя. Таке поєднання класичних схем підготовки з реальним будівельним досвідом під керівництвом майстерних викладачів дало прекрасні результати. Багато вихованців кафедри стали не тільки провідними інженерами-будівельниками, але й знаними архітекторами. Серед них показовим є приклад О. Б. Петрова  — випускника 1935 р., майбутнього засновника архітектурного факультету.

У кінці 1950-х — на початку 1960-х рр. у місті значно зростав обсяг будівельних робіт. Виникла велика потреба не тільки у фахівцях- будівельниках, але й у архітекторах. В 1966 р. було сформовано першу групу архітекторів, а в 1970 р. — відкрито архітектурний факультет ДІБІ. Напрацювання минулих років, далекоглядна робота керівництва інституту в цьому напрямі дозволили швидко налагодити ефективну роботу нового підрозділу. Використовувалися та розвивалися раніше створені напрями і філософія навчально-методичної діяльності. До середини 1980-х рр. в Дніпропетровську організувалася архітектурна школа із яскравими рисами своєрідності: тісний зв’язок наукової роботи з архітектурно-будівельною практикою; залучення до педагогічної праці знаних архітекторів-практиків; активна участь педагогів та студентів в реальному проектуванні; стильова толерантність; високий рівень художньої підготовки; креативність педагогічної роботи і проектних рішень; поважне ставлення до особистості творця чи то педагога, чи то студента; розгалужена система довишівської підготовки.

За час роботи, педагогічну діяльність на факультеті здійснювали багато відомих в Україні практиків-фахівців: лауреатів державних премій, заслужених архітекторів і художників, головних архітекторів великих міст та області. Практика залучення студентів на орбіту реального проектування розширювалася завдяки створенню філіалу кафедри архітектурного проектування у ДПІ «Дніпроцивільпроект» (керівник — Є. Б. Яшунський (1985), майстерні кафедри архітектурного проектування САУ «Славінський» (1993), інших майстерень та творчих лабораторій. Такий інтенсивний взаємозв’язок навчального процесу з реальним архітектурно-містобудівною практикою став відмінною рисою архітектурного факультету ДІБІ. Це приносило очевидні, загальновизнані результати. Поступаючись багатьом архітектурним школам України за кількістю педагогів з науковими ступенями, архітектурний факультет ПДАБА ось вже третє десятиріччя регулярно входить до числа лідерів всеукраїнських оглядів-конкурсів дипломних проектів архітектурних шкіл.

На початку 1990-х рр. ставився наголос на науковій роботі, що повинна пов’язувати бурхливий розвиток і значне ускладнення середовища життєдіяльності з навчальним процесом. Розширення та поглиблення наукової діяльності, нагальні потреби вдосконалення навчально-методичної роботи зумовили необхідність налагодження контактів з міжнародним освітньо-науковим світом. Нагода для цього виникла завдяки ініціативам ректорату в кінці 1980-х рр. У формуванні партнерських відносин з Національним інститутом прикладних наук м. Ліон (Франція) дієву участь брали представники факультету. В 1992 р. на І науковій конференції в Ліоні з доповіддю виступав завідувач кафедри архітектурного проектування, проф. О. А. Мірошниченко.

ДЕКАНИ АРХІТЕКТУРНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ПДАБА (ДІБІ) 1970 – 2001 рр.

ВІННИК Валентин Григорович, к.т.н., доц., (1970-1975).

БЕРЕЗЮК Анатолій Миколайович, к.т.н., доц., (1975-1981)

КУТАКОВ Сергій Євгенович, доц.б (1981-2002)

Робота в цьому напрямі значно активізувалася на початку 2000-х рр. Розширювалися зв’язки із західноєвропейськими та провідними українськими навчальними архітектурними школами. Чимало вихованців факультету вступали до аспірантури. У період з 2003 по 2016 рр. із чотирьох міжнародних програм співпраці ВНЗ три реалізовувалися на базі факультету. За час дії цих програм у закордонних вишах стажування різних форм пройшли 24 викладачі та 257 студентів. До педагогічної роботи на факультеті запрошувалися провідні вітчизняні фахівці, професори, доктори архітектури: Г. І. Лаврик, Л. М. Ковальський, В. В. Куцевич, В. О. Тімохін (Київ), В. П. Мироненко (Харків), В. І. Проскуряков (Львів), В. М. Вадимов (Полтава). Випускники архітектурного факультету успішно зарекомендували себе в багатьох містах України та зарубіжжя як провідні спеціалісти архітектурного цеху. Креативність та відданість справі, практичність та цілеспрямованість, високий рівень художньої підготовки, — те, що закладено в основу підготовки спеціалістів батьками-засновниками факультету і особисто О. Б. Петровим, принесло реальні, відчутні результати вже в новий час.

З 2016 року на факультеті готують за  спеціальністю «Архітектура та містобудування», з поглибленими курсами: «Архітектура будівель і споруд», «Дизайн архітектурного середовища», «Містобудування».  Структурними підрозділами факультету є п’ять кафедр: архітектурного проектування і дизайну, основ архітектури, архітектури, нарисної геометрії та графіки, філософії і політології.

Зараз факультет, як і вся вища школа та країна, стоїть перед новим викликом часу. На черзі — кардинальна перебудова усіх сфер життя. Необхідно знаходити інші формати роботи і розвитку. Настав черговий момент істини, який повинен стимулювати вирішення накопичених проблем. При цьому не можна забувати своє коріння і своєрідність, що склалася. Все найкраще, що напрацьовано в попередні роки, повинно слугувати основою для успішного руху до архітектури майбутнього.