Я НЕОДНОРАЗОВО ДЯКУВАВ ЇЙ ЗА НАДІЙНІСТЬ

Наша дружба починалася в далекому 1972 році, коли мене, який закінчив аспірантуру в Москві, призначили Головою обласної ради молодих вчених та фахівців. Я мав досвід громадської роботи: був комсоргом групи, заступником секретаря комсомольського бюро факультету, членом райкому комсомолу… Але з чого починати роботу ради я погано уявляв, тому що масштаб діяльності був зовсім інший – в області було небагато-немало 35 тисяч молодих учених і спеціалістів.

Прийшов з цими сумнівами в обком комсомолу і познайомився із завідуючою відділом студентської та шкільної молоді Ольгою Щербаковою. Перше враження залишилося на весь час спілкування з нею – якась особлива дорослість, діловитість і доброзичливість. Ольга (в комсомолі не прийнято було називати по імені-по батькові) була нашою ровесницею, але здавалася дорослішою та мудрішою. І вона справді була такою, до цього часу у неї було вже два синочка-близнюка.

Ольга швидко допомогла нам організувати роботу – поруч з нею все виявилося набагато простіше. Основна мета, яку ми поставили, – об’єднати роз’єднаний колосальний потенціал молодих вчених, допомогти їм адаптуватися у житті. Почали з просвітницької роботи. В молодіжному таборі збирали молодих і запрошували на зустрічі з ними видатних вчених: Кирила Федоровича Стародубова, Костянтина Петровича Буніна, Віктора Васильовича Пилипенко, Зота Ілліча Некрасова… Біографії, наукова діяльність цих чудових людей були для нас взірцем, а зустрічі давали можливість поспілкуватися з ними, задати питання, попросити про допомогу у вирішенні тих чи інших питань. Ольга, бачивши наше старання і позитивні результати, підтримувала нас і багато в чому допомагала. А ми ставилися до неї з повагою і раділи кожній можливості зустрітися. Знаючи наш інтерес до літератури, вона заохочувала нас хорошими книгами (у той час неможливо було купити в магазинах). Зустрічаючись, ми подовгу розмовляли. Ольга була дуже цікавим співрозмовником і могла підтримати будь-яку тему.

Пройшли роки… І 16 років тому життєві шляхи привели Ольгу Валеріївну в нашу академію. До цього часу вона була сформованим науковим працівником з колосальним життєвим досвідом. Як адміністратор, вона була прикладом одного з кращих організаторів академії і знаходила час, бажання і сили займатися науковою та видавничою діяльністю. Створюючи методичні посібники з історії, вона хотіла допомогти всім, хто викладав цей предмет.

Її багатий внутрішній світ здобув повагу у вузі, а якості хорошого психолога допомогли вплинути на стосунки в колективі. Зникли внутрішні суперечності, працювалося всім мирно і злагоджено. Проявила вона і неабиякі здібності фінансиста і господарника. Щоб зрозуміти це, наведу приклад. Більше 18 років ми не отримували бюджетних коштів на капітальний ремонт, а таке велике господарство, як будівлі академії, гуртожитків, потрібно утримувати в порядку. Ольга Валеріївна вміла раціонально розподіляти наявні кошти на ремонт аудиторій, гуртожитків, придбання комп’ютерів, меблів… Не можу назвати жодної людини, включаючи ректора і проректорів, яка так багато зробила для вишу, особливо для студентів. Зайдіть до бібліотеки – це її гордість. Порядок в гуртожитках – цим теж займалася вона. До 75-річчя академії зробила подарунок для професорсько-викладацького складу – зал засідань Вченої ради незвичайної краси.

Не було в академії такого, що їй не було діла. Вона виконувала нездійсненне. Ніколи не було випадку, щоб доручене мною залишилося не зробленим, а якщо виникали труднощі, Ольга Валеріївна мені радила, що і як робити, коли і з ким зустрітися для того, щоб вирішити питання. Завжди мені пропонувалося кілька варіантів рішень для остаточного вибору.

Це єдина людина в моєму житті і роботі, у якої був не просто досвід організатора – вона вміла бачити захід зі всіх сторін і передбачати ніким не прогнозовані моменти. Наприклад, куди увійдуть гості… Здається, трохи безглуздо це звучить. Але як-то було так, що гостей з квітами зустрічали на центральному вході, а вони увійшли з двору. Але там все було чисто і їх з квітами теж чекали…

Її життєвий досвід позначився і в розумінні психології керівників, науковців, студентів. З молодими вона працювала нестандартно, з постійною турботою про них, але була максимально вимогливою і принциповою. Це стосувалося навчального процесу, побуту, відпочинку наших вихованців. Я завжди дивувався її пам’яті не лише на імена і прізвища, а й на потреби оточуючих. Для неї головною була людина, неважливо, яку посаду вона обіймала – лаборант, навчальний майстер, робітник чи вчений. Одна з головних якостей Ольги Валеріївни – вміння прийти на допомогу кожному, кому вона потрібна. У вирішенні питань вона долала будь-які труднощі і поміщала людину в потрібну лікарню, залучала для допомоги фахівців будь-якого профілю, операції робили найкращі лікарі.

Після смерті Ольги Валеріївни прийшла до мене найстаріша співробітниця інституту і зі сльозами на очах розповіла, що 15 років Ольга Валеріївна допомагала діставати для її сина американський інсулін. Наш неякісний і прострочений не допомагає, а у сина зараз кома за комою… Почали ламати голову, до кого зверталася Ольга Валеріївна… Не знайшли…

Мене завжди вражала велика кількість знайомих людей, яких вона «підключала» для вирішення питань, що стосуються академії. Знайомі були в нашому місті, в Києві і навіть за кордоном. Коштувало людям почути її голос, будь-яке прохання було задоволено. Як тільки вона приїжджала у Київ, починалися дзвінки і вечорами збиралися в її номері люди, з якими вона вчилася або працювала. Ці зустрічі завжди були дуже теплі і радісні. Але я ніколи не бачив, щоб вона використовувала ці зв’язки в корисливих цілях.

Дивували мене її життєлюбність і вміння залишатися в гарному настрої, навіть коли було важко. Багато питань, які вона вирішувала як стратег, здавалися нам непотрібними, іноді ми навіть виявляли невдоволення, а потім, коли бачили результат, розуміли, як вона права і далекоглядна. Вона була вчений-менеджер, я б навіть сказав міністр закордонних і внутрішніх справ академії, а менеджменту навчалася в житті, в роботі, в спілкуванні з людьми.

Цікавий ще один факт: у діяльності Ольги Валеріївни не було ворогів, недоброзичливців, хоча призначення будь-якої людини і в минулій роботі, і у нас в академії залежало від її думки. Дуже розумною і далекоглядною вона була людиною…

Під час нашої роботи я неодноразово дякував Ользі Валеріївні за надійність. Сьогодні вважаю, що мені випало щастя працювати з цією чудовою, талановитою ЛЮДИНОЮ. Нехай доброта її звернеться в довгу добру пам’ять усіх, хто її знав!

 

В. І. Большаков,

д. т. н., професор кафедри

матеріалознавства та обробки матеріалів

?>
вверх