ВІН БУВ ПРОФЕСІОНАЛОМ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ

Життя біжить, минає час, змінюється світ навколо нас. Поступово ми знаходимо потрібний нам шлях і нехай повільно, але впевнено, ми йдемо до поставленої мети. Дійсно, всі прагнуть рухатися вперед. Ми зустрічаємо нових людей, набуваємо нові знайомства, змінюємо оточення. Але бувають такі люди, які залишають помітне глибоке, пронизливе світло в наших душах. Я вважаю, що в житті мені дуже щастить на знайомства і оточення хорошими, добрими, щирими людьми. В академії я почала працювати з 1993-го року кореспондентом газети «Молодий будівельник». Редактором газети тоді був Віктор Іванович Васильківський. Зустрів він мене по-батьківські. Відразу ж почав знайомити з структурою і особливостями інституту, людьми, а також навчати багатьом премудростям роботи. Сам же він був людиною працьовитою, ерудованою, справжнім професіоналом і, що найголовніше, дуже добрим і інтелігентним. У Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті Віктор Іванович працював із 1968 року, почавши свій трудовий шлях з посади старшого лаборанта науково-дослідного сектору. З перших днів роботи Віктор Іванович показав високий рівень знань філолога, які набув у Дніпропетровському державному університеті і дуже скоро став незамінним, потрібним у нашому виші.

Спочатку був відповідальним секретарем, а з 1974 року – редактором багатотиражної газети «Молодий будівельник». Редактором з великої літери, бо віддано і сумлінно працював на благо улюбленої справи 38 років. Спершу газета мала дві полоси, але минав час, академія набирала все більші оберти у своєму становленні та розвитку. І вже газета не вміщала всю інформацію про роботу багатьох підрозділів вишу. За ініціативою Віктора Івановича газета збільшилася. З 1998 року «Молодий будівельник» складався вже з чотирьох полос та наповнював свої сторінки ще більшою кількістю інформації про життя академії.

Гортаючи сторінки нашої улюбленої газети, ми нібито занурюємося у минулі часи. Кожен випуск газети – це коротенький зміст того, що відбувається у нашому навчальному закладі, у нашому житті. Це задокументована історія, яка складається з нашого повсякдення і не дає нам забути усі наші кроки розвитку, надбання та досягнення.

Віктор Іванович завжди з повагою та розумінням ставився до людей і до справи, якій присвятив усе життя. Вмів знайти підхід до будь-якого, навіть найвибагливішого автора, вирішити будь яке виробниче питання, а найголовніше він умів дружити. Тому з Віктором Івановичем товаришували і поважали, без перебільшення, всі співробітники академії. Для кожного знаходилося добре, тепле слово підтримки, поради. Завжди привітний, доброзичливий, щирий, відвертий у спілкуванні, при цьому дуже принциповий і відповідальний у справі.

Навчаючи мене писати замітки в газету, описувати події та заходи, Віктор Іванович наголошував, що вся інформація обов’язково повинна публікуватися виключно українською мовою. Тому я майже щодня під його керівництвом писала диктанти з української мови, перекладала тексти.

Віктор Іванович був справжнім патріотом нашої держави, любив і цінував рідну мову. До останнього подиху вірно служив улюбленій справі та академії в цілому.

Вже багато років Віктора Івановича немає з нами. Великі зміни трапилися і в моєму житті. Сьогодні я із задоволенням працюю директором музею історії академії. Але на протязі всіх цих років не тільки я згадую уроки В. І. Васильківського. Наші випускники минулих років, що збираються на свої зустрічі, ветерани ДІБІ – ПДАБА, часто згадують газету «Молодий будівельник» та його редактора Віктора Івановича Васильківського.

О. В. Гичка,

зав. музеєм історії академії

?>
вверх