ВЧЕНИЙ, КЕРІВНИК І ВИКЛАДАЧ

В 1995 році я познайомилася із Лідією Матвіївною Топюк, яка багато чому навчила мене і передала численні відомості зі свого безцінного життєвого досвіду. Це була неординарна особистість, все життя якої було пов’язане з виховною діяльністю, з організаторською і керівною роботою на відповідальних постах.

Народилася Лідія Матвіївна 30 червня 1937 року в Кривому Розі Дніпропетровської області. Там же після закінчення середньої школи розпочала трудову діяльність старшою піонерською вожатою у школах, учителем молодших класів. У 1964 році закінчила Глухівський державний педагогічний інститут. Після його закінчення працювала інструктором ідеологічного відділу Жовтневого райкому партії, секретарем райкому партії у Дніпропетровську. Для продовження своєї освіти поступила в аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС. За час навчання в аспірантурі підготувала і захистила кандидатську дисертацію і почала працювати завідувачем відділу пропаганди і агітації Дніпропетровського міськкому партії. З 1978 р. по 1985 р. працювала секретарем міськкому партії. З 1985 р. по 1990 р. керувала діяльністю Будинку політичної освіти. В цей час Лідія Матвіївна заснувала соціологічну службу у Дніпропетровську. І ця установа була першою в Україні. Багато її вихованців стали державними діячами, вченими, докторами історичних наук.

В нашу академію Лідія Матвіївна прийшла в 1995 р. вже досвідченим фахівцем, талановитим педагогом. Працювала старшим викладачем, а з 1996 року ‑ доцентом кафедри українознавства. Л. М. Топюк вела курси «Етнополітична історія України», «Культурологія». Самостійно розробила і на високому рівні одна з перших почала читати новий курс «Основи Конституційного права України». І тому очолювала методичну секцію викладачів з цього курсу.

Роботу на кафедрі українознавства Лідія Матвіївна успішно поєднувала з дослідницькою діяльністю, працюючи завідувачем музею історії академії.

Лідія Матвіївна в роботу та розвиток музею вкладала не тільки свій професіоналізм і вміння, а й душу. За час роботи в музеї вона провела реекспозицію, збагатила фонди, організувала пошукову роботу серед студентів. Діяльність музею за ініціативи Л. М. Топюк відродилася. В музеї почалося різноманітне, цікаве насичене життя. Співробітники музею запрошували на численні заходи студентів, випускників, викладачів, співробітників і гостей академії. Лідія Матвіївна була центром багатьох заходів і своїм ентузіазмом, любов’ю до справи, натхненням заряджала всіх оточуючих. Вимагаючи з інших, вона вимагала з себе в стократ більше. Так, наприклад, у 2000 році, в ніч перед відкриттям музею після реекспозиції, Лідія Матвіївна залишилася на роботі. Вночі допрацювала і перевіряла всі розділи експозиції ще раз. А на ранок приймала гостей, керівництво міста на чолі з мером І. І. Куліченком так, ніби і не було безсонної ночі.

Вона відроджувала музей і під час ремонту, і під час проведення заходів, спілкувалася зі студентами, випускниками, відновлюючи кращі духовні традиції вишу, пробуджуючи у юнаків та дівчат любов до української культури, країни, міста рідного навчального закладу. А очолюваний нею музей історії академії є одним із кращих в місті. Вона, як координатор від академії підготувала 86 довідково-інформаційних матеріалів про вчених академії для головної редакції Енциклопедії сучасної України. Окрім того доцент Л. М. Топюк підготувала і випустила понад 100 наукових праць.

Лідія Матвіївна на протязі свого життя вела активну громадську роботу, була членом Вченої ради академії, членом редколегії і відповідальною за випуск збірника наукових праць «Вісник академії». Л. М. Топюк була головою Дніпропетровської міської комісії по виборам міського голови та депутатів міської ради, делегатом Всеукраїнського форуму жінок України. Протягом багатьох років очолювала секцію при Раді по роботі серед жінок та сімей при облдержадміністрації, була заступником голови Дніпропетровського відділення Української секції Міжнародного товариства прав людини. За час напруженої і плідної праці Лідія Матвіївна була нагороджена грамотами обласної та міської ради, грамотою правління Фонду вчених, Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України.

Її поважали, до неї зверталися за допомогою, просили поради. Не оминала увагою Лідія Матвіївна нікого, на всіх у неї вистачало і часу, і мудрої поради і, якщо треба, критичного зауваження. Її вважали «залізною леді», такою, мабуть, вона і була – чесною, відвертою, принциповою, працьовитою, витриманою та глибоко порядною людиною.

Іноді з нею було дуже складно працювати. Ми готували документи, листи, чи інформацію про вчених, випускників, за вимогами Лідії Матвіївни переписували і переробляли по 10 разів, доводячи матеріал до досконалості, в результаті отримували бажаний матеріал. Все, за що бралася Лідія Матвіївна, було зроблено на вищому рівні. Вона завжди підкреслювала значність вченого і цінувала не легку його працю.

Академію Лідія Матвіївна любила як рідний дім. У 2003 році за її ініціативи було відкрито пам’ятний знак на честь загиблих студентів і викладачів в роки Другої світової війни, а в 2007 р. – пам’ятна дошка, яка свідчить, що в ті ж воєнні часи в приміщенні інституту знаходився евакогоспіталь. Ніколи не проходила повз, якщо бачила не порядок: «Молоді люди, ви бачите, яка я «молода», може ви не будете штовхатися перед дверима ліфту…», «Не сидіть на вікнах і зніміть ноги з батареї – поважайте працю прибиральниць», «Не можна в храмі науки ходити студентам у капелюсі». Так, іноді здавалося що вона сувора, але Лідія Матвіївна дуже цінувала чужу працю і намагалася, щоб студенти з любов’ю і повагою відносилися до своєї рідної альма-матер. Талановита людина – талановита в усьому.

Лідія Матвіївна завжди говорила: «Щоб ти не робила, намагайся це зробити якнайкраще», «Життя людини на Землі – це мить і у кожного ця мить своя», «Легко засуджувати – складно зрозуміти і прийняти», «Просто із себе уявляти і зовсім інше бути таким». А ще Лідія Матвіївна любила повторювати так: «Життя триває стільки – скільки живе про людину пам’ять».

Все життя Лідія Матвіївна невтомно працювала на благо суспільства та майже всю себе віддавала справі, яку і вважала власним життям. Пам’ятаємо її, як світлу добру людину, неординарну особистість, прекрасного керівника, добросовісного викладача та відмінного порадника.

О. В. Гичка,

зав. музеєм історії академії

?>
вверх