СУМЛІННА ПРАЦЯ В ІМ’Я ДОСЯГНЕННЯ ПОСТАВЛЕНОЇ МЕТИ

Це своєрідний девіз, що супроводжує життя і творчу наукову і викладацьку діяльність професора Володимира Васильовича Сафонова.

Він народився в грозовому 1941 році в селі Краснооктябрьський Фрунзенської області (в Киргизії). Через декілька місяців цього ж року його батько – Василь Іванович Сафонов був призваний в армію і пішов захищати Батьківщину від коричневої чуми фашизму. Героїчна боротьба Василя Івановича продовжувалася майже два роки. А в 1943 році, на жаль, він загинув, захищаючи місто Ставрополь. Родина Василя Івановича – дружина Ганна Яківна та маленький син Володимир, переживаючи всі негаразди та труднощі воєнного лихоліття, переїхали після закінчення Другої світової війни в Дніпропетровськ у 1944 році.

З цього часу у житті хлопчика Володі Сафонова з’явилася одна константа – це місто Дніпропетровськ, його рідня оселя. Де б не перебував у своєму подальшому житті В. В. Сафонов, куди б не заносила неспокійна доля солдата, інженера-будівельника, вченого і викладача, від Казахстану, Росії, Туркестану і, навіть, Алжиру, він завжди твердо знав: «Мій дій – у Дніпропетровську». Сюди він завжди повертався, бо не мислить свого життя без Дніпропетровська, а сьогодні Дніпра. Окрім рідного міста є у нього ще одне найдорожче його серцю місце. Це ще його одна життєва константа і називалася вона до 1994 року Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, а сьогодні – Придніпровська державна академія будівництва та архітектури.

У 1958 році, закінчивши першу середню школу Придніпровської залізниці, Володимир Сафонов поступив у ДІБІ. У виборі професії інженера-будівельника у юнака не було ні вагань, ні сумнівів. Він наслідував сімейну традицію. Його батько Василь Іванович Сафонов був інженером-будівельником. І його дядько, рідний брат мами, Василь Якович Копєйко теж був інженером-будівельником. Але він був не просто інженером-будівельником, а випускником ДІБІ 1930 року, тобто першого інститутського випуску. Він починав навчання ще у Дніпропетровському робітничому будівельному технікумі, а після його реорганізації у 1930 році В. Я. Копєйко отримав вищу будівельну освіту у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті. Слідкуючи за професійними успіхами свого дяді (багато років працював начальником головного управління «Мінмонажспецбуд» РРФСР), Володимир Сафонов знав: «Добру інженерно-будівельну освіту дають у ДІБІ». Ставши студентом цього інституту, вчився відмінно, з великою увагою та наполегливістю. А ще захоплювався спортом, був членом збірних команд інституту по баскетболу, ручному м’ячу, а також з задоволенням брав участь у інститутській команді КВК. Студентські роки промайнули швидко. Були насиченими та цікавими. А легкі крила долі принесли студенту В. Сафонову незвичну переддипломну практику. Сім місяців працював в тресті «Криворіжзалізобетон» майстром на будівництві доменної печі № 7.

Після успішного захисту дипломного проекту разом з п’ятьма відважними спортсменами збірної баскетболу ДІБІ він отримав за власним бажанням розподіл на роботу в Казахстан в місто Балхаш. В цьому чудовому місті молодий фахівець брав участь у будівництві і реконструкції мідеплавильного комбінату. А далі Володимира чекала служба в лавах збройних сил. Два роки (1963 – 1965) він провів в Туркестанському військовому окрузі на безмежних просторах пустелі Каракум, де будував дерев’яні мости через зрошувальні канали ріки Амудар’ї. А ще – дороги біля південних кордонів з Афганістаном. Особливою сторінкою у військовому житті молодого будівельника була участь у випробуваннях на Байконурі. Добре виконуючи свої військові обов’язки, молодий боєць не забував і про свої спортивні змагання. У складі баскетбольної команди частини став чемпіоном Каракалпацькою АСРР.

Все складалося добре, але ніколи у нього не зникала думка: «Хочеться додому у рідний Дніпропетровськ». Там його чекала добра любляча мама, Ганна Яківна, що завжди допомагала йому та раділа всім успіхам сина. А ще у нього був турботливий вітчим, Григорій Якович Юхно, кандидат сільсько-господарських наук. Він був прикладом науковця для молодого фахівця-будівельника. І мрія В. В. Сафонова повернутися до Дніпропетровська збулася.

Після демобілізації Володимир Васильович працював у Дніпропетровську в «Тресті 17» на об’єктах Південного машинобудівного та агрегатного заводів, а ще брав участь у будівництві випробувальних стендів та стадіону «Метеор».

Добре працював, отримував задоволення від виконаних будівельних справ. А тепер з набутим досвідом інженера дуже хотілося В. В. Сафонову спробувати сили і в науково-дослідній роботі. Звичайно, займатися цим він мріяв у своїй альма-матер у ДІБІ. І знову щаслива доля принесла йому на своїх крилах звістку. У 1966 році Володимира Васильовича запросили в рідний інститут на посаду асистента кафедри організації і економіки будівництва, де він почав читати курс «Охорона праці в будівництві». Так почався невпинний, нескінченний політ молодого будівельника у царство відкриттів, творчої праці, натхнення і звершень. Окрім роботи зі студентами, асистент В. В. Сафонов бере активну участь в роботі студентських загонів, будуючи різноманітні об’єкти Московської та Тюменської областей.

Так, у 1966 році з’явилася у його житті третя константа – робота в ДІБІ, що триває і сьогодні. Вона вміщує вже 54 роки цілеспрямованої, ефективної, різнобарвної діяльності викладача, дослідника, організатора наукової справи.

А тоді, працюючи на кафедрі асистентом, молодий фахівець вирішив для подальшої реалізації численних творчих задумів підвищити свій професійний рівень і поступив в аспірантуру Московського інженерно-будівельного інституту на кафедру охорони праці. Під науковим керівництвом д. т. н., професора М. Д. Золотницького підготував і успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.

Після захисту дисертації в 1971 році Володимир Васильович повертається в ДІБІ асистентом на нову кафедру охорони праці та ергономіки (перший завідувач кафедри А. Ф. Біцаєв).

З 1971 р. по 1978 р. відбулася активна багатопланова робота Володимира Васильовича як високопрофесійного викладача, науковця, а також дослідника. Студенти різних факультетів з цікавістю слухали лекції, де він читав ряд основних курсів. Дипломні роботи, підготовлені студентами під його керівництвом, виконувалися по заявках колгоспів і промислових підприємств з подальшим захистом на місці проектованих об’єктів.

Поряд з роботою викладача вів велику наукову роботу. В тому числі займався проблемами безпеки життєдіяльності в умовах негативного впливу шуму та вібрації і шукав способи боротьби з цими негативними явищами. Для цієї роботи були розроблені лабораторні стенди, на яких велися широкомасштабні дослідження за вказаною темою. В 1976 р. саме ці лабораторні стенди були представлені на ВДНХ України.

У цей період він досяг нових цікавих результатів як в науковій роботі, так і в організаторській. Йому було присвоєно звання доцента кафедри охорони праці та ергономіки. Свою роботу на кафедрі він поєднував з роботою заступника декана факультету сільськогосподарського виробництва (1973 – 1978). А з 1978 – 1983 рр. В. В. Сафонов був завідувачем кафедри охорони праці на будівельному виробництві (та ергономіки).

Враховуючи його досвід і високий професійний рівень, в 1979 році Володимира Васильовича було запрошено на роботу в Алжирську народно-демократичну республіку. Виконуючи свій інтернаціональний обов’язок, В. В. Сафонов працював професором і вів підготовку молодих фахівців в Національному інституті легкої промисловості (м. Бумердес) на протязі двох років.

Після успішного закінчення роботи в Алжирській народно-демократичній республіці Володимир Васильович повернувся до рідного інституту. І окрім наукової роботи, вирішував цілу низку організаційних питань. З 1981 року працював завідувачем курсами підвищення кваліфікації (1981 – 1990), а потім – деканом факультету підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників (1990 – 1999). Володимир Васильович є одним з організаторів Інституту безперервної фахової освіти, де працював заступником директора з наукової роботи і деканом факультету підвищення кваліфікації фахівців Інституту безперервної фахової освіти (1999 – 2018).

З 2018 р. по нині В. В. Сафонов продовжує працювати в Навчально-науковому інституті інноваційних освітніх технологій на кафедрі професором кафедри Безпеки життєдіяльності.

З 1985 по 2019 р. – член спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій з спеціальності 05.26.01 «Охорона праці» ВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури».

Створивши свою наукову школу в області охорони праці, на протязі багатьох років він проводить дослідження по: боротьбі з шумом; запиленням; загазованістю; радіаційній безпеці; забезпеченню оптимальних параметрів освітленості. Під його керівництвом підготували і захистили дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук його учні: В. Е. Абракітов, Ю. А. Гасило, Е. Є. Стрежекуров, О. В. Рабіч, О. В. Пилипенко і Г. І. Харачих.

Науково-педагогічні розробки професора опубліковані більш, ніж в 340 наукових працях, серед них: 22 підручника, навчальних посібника, 5 довідників, 3 монографії і 41 винахід. Володимир Васильович є співавтором діючих державних будівельних норм (ДБН А.3.2-2-2009 ССБТ «Охорона праці і промислова безпека у будівництві. Основні положення»).

В. В. Сафонов – не лише авторитетний вчений в області охорони праці, досвідчений незалежний експерт з питань охорони праці, але і судовий експерт в області «Обстеження об’єктів нерухомості, будівельних матеріалів і конструкцій», з думкою якого рахується багато підприємств України.

Володимир Васильович Сафонов обраний дійсним членом Міжнародної академії безпеки життєдіяльності. Він – організатор Придніпровського регіонального відділення Міжнародної Академії Безпеки життєдіяльності.

Активний учасник в міжнародних симпозіумах та наукових конференціях. Під його керівництвом були проведені: Перша Міжнародна науково-практична конференція (м. Львів, 2005) та Друга Міжнародна науково-практична конференція «Безпека життєдіяльності людини як умова сталого розвитку сучасного суспільства» (м. Дніпропетровськ, 2007).

Продуктивна праця В. В. Сафонова є взірцем викладача, дослідника, організатора. Його неспокійна душа потребує кожного дня нових пошуків, нових розробок, плідних наукових результатів.

Він нагороджений медаллю «Двадцать лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.», знаком «Победитель социалистического соревнования 1976 года», знаком «Відмінник освіти», медаллю Держгірпромнагляду України «За доблесну службу» (2010), знаком «Петро Могила» (2011), почесною відзнакою «За заслуги» перед Придніпровською державною академією будівництва та архітектури.

Здавалося б, корабель життя невпинно примчав Володимира Васильовича до здійснення поставленої мети, але не в характері цієї людини зупинятися на досягнутому. У нього великі плани на продовження подальшої роботи зі своїми колишніми аспірантами щодо покращення умов праці на підприємствах будівельної індустрії, налагодження роботи із забезпечення безпеки при виконанні будівельних робіт. А ще Володимир Васильович мріє закінчити написання підручника з охорони праці для архітекторів.

Має професор В. В. Сафонов і інші плани, здійснення яких залежить тільки від нього – сильної, творчої, неповторної особистості. Саме такі люди можуть змінювати світ навколо нас. І хочеться вірити, і бути впевненими, що всі задумані справи Володимира Васильовича Сафонова обов’язково здійсняться.

Т. А. Шпаковська

провідний інженер ректорату

?>
вверх