СПОГАДИ ПРО РІДНИЙ ВНЗ

90 років з дня заснування нашої академії – значний та урочистий ювілей. З цих 90 років я з вишем прожила 60 років мого життя. Коли я вперше познайомилася з ДІБІ, він ще був молодий і відзначав всього лише своє 30-річчя, Нині я – старший лаборант кафедри будівельних і дорожніх машин. А прийшла я до ВНЗ в1960 р. Після закінчення школи поступила на 1-й курс вечірнього відділення на спеціальність інженера-технолога великопанельного житлового будівництва (в ті роки ця спеціальність була дуже затребувана – на зміну 5-ти поверховим «хрущовкам» будувалися 9-ти, 12-ти поверхові великопанельні будівлі. Як «гриби» виростали цілі мікрорайони: «Перемога», «Правда», «Сокіл», «Лівобережний», «Сонячний» і багато інших. Для виготовлення виробів великопанельного будівництва потрібні були, і вони створювалися, заводи великопанельного домобудівництва і домобудівні комбінати. Для цих заводів були потрібні інженери-технологи, яких і випускав наш Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут.

У ДІБІ в той час був тільки основний корпус «у вигляді літака». Ректор ДІБІ – Павло Трохимович Резниченко протягом багатьох років створював ціле студентське містечко. До старого корпусу був прибудований новий 5-ти поверховий, де розмістилися світлі сучасні навчальні аудиторії та бібліотека з книгосховищем, а також висотний (14-ти поверховий) навчальний корпус, спортзал, плавбасейн, 5-ти і 9-ти поверхові гуртожитки. Все це відбувалося в мене на очах і я відчувала себе співучасницею всіх цих колосальних змін.

У 1966 р., отримавши диплом інженера-технолога по великопанельному житловому будівництву, я залишилася працювати в інституті в науково-дослідному секторі (НДЧ), де пропрацювала до 1991 року. Україна здобула самостійність і договори, які були укладені з Росією почали закриватися. Я не могла розлучитися з улюбленим вишем і перейшла в іншу сферу діяльності (з провідного інженера НДЧ стала зав. лабораторією, старшим лаборантом). Отже, з 1960 р., включаючи час навчання, я живу в інституті (в самому прямому сенсі цього слова), разом 60 років. І я не можу собі уявити, що це могло б бути якось інакше. На моїх очах з’являлися нові академічні споруди, і я щаслива, коли виникає щось нове. А як приємно, йдучи по коридору, раз у раз відповідати на вітання знайомих і малознайомих людей.

За все моє довге життя в рідному вузі мені пощастило спілкуватися з дуже цікавими людьми. Першим моїм учителем і наставником був доцент спочатку кафедри бетонів і в’яжучих, а пізніше кафедри технології будівельного виробництва Володимир Омелянович Бойко. Все життя буду з вдячністю згадувати цю людину: спочатку він давав нам знання на студентському рівні – був надзвичайно цікавим, компетентним, доброзичливим викладачем. Потім мені пощастило і я залишилася після закінчення навчання працювати в Науково-дослідному секторі інституту в групі, якою керував мій учитель В. О. Бойко. Наша група виконувала величезну госпдоговірну тематику з усього, тоді ще Радянського Союзу. Ми займалася вивченням показників заводського виробництва деталей великопанельного домобудівництва, розробкою рекомендацій щодо їх удосконалення. Географія нашої діяльності була досить широкою: Україна, Прибалтика, Ленінград, Москва, Сибір (Тюмень, Сургут, Надим), Петропавловськ-Камчатський. У всіх сферах науково-дослідницької діяльності нашим наставником, звичайно ж, незмінно був В. О. Бойко. Завдяки цікавій, науковій, творчій роботі були розроблені і захищені цілий ряд кандидатських дисертацій: В. А. Демченко, Д. Ф. Погрібний, Н. Д. Ломакін, В. В. Дробот, В. Н. Шастун, І. Ф. Огданський, А. В. Гавриш, В. Т. Шалений. Це була школа – школа Володимира Омеляновича Бойко.

Іншим моїм учителем був Геннадій Сергійович Пашковський. Завдяки йому я опанувала роботу на комп’ютері. Коли в 1992 році госпдоговори в НДЧ один за одним почали «згортатися» я була змушена розлучитися з цікавою дослідницькою роботою. Про розставання з вузом, в якому на той час я вже пропрацювала 26 найцікавіших і молодих років мого життя, не могло бути й мови. Ось тоді пошуки роботи мене і привели на кафедру прикладної математики, яку в той час очолював професор Г. С. Пашковський. Моїми обов’язками була робота на комп’ютері, про який я тільки хіба що чула. Геннадій Сергійович давав мені завдання і дуже терпляче відповідав на мої питання, що стосуються техніки роботи з комп’ютером, яких у мене виникало безліч. Робота під керівництвом цієї людини була для мене надзвичайно цікавою і корисною. Ось так я і навчилася працювати з комп’ютером, що мені дуже допомогло в подальшій роботі.

Третім моїм учителем і наставником став мій нинішній колектив – моя кафедра, де я працюю останні 20 років, і яку я знайшла завдяки моєму вишу. Моя кафедра будівельних і дорожніх машин – це невеликий, але злагоджений колектив – викладачі: Леонід Андрійович Хмара, Олександр Іванович Голубченко, Сергій Васильович Шатов, Роман Миколайович Кроль, Володимир Іванович Пантелеєнко, Ігор Миколайович Мацевич, Михайло Анатолійович Спільник, Олег Олександрович Дахно і зав. лабораторією Кирило Андрійович Крекнін. Чому я назвала кафедру своїм учителем і наставником? Тому що, якщо у мене виникають якісь проблеми або питання, я завжди, повторюю – завжди, можу звернутися до будь-якого з наших співробітників і отримаю підказку, допомогу, пораду. Колектив ставиться до мене доброзичливо, з повагою і я завжди відчуваю його підтримку. Я люблю і ціную мій колектив, в якому опинилася в кінці свого довгого трудового шляху. Я сприймаю це заключним акордом всієї моєї трудової діяльності.

Я розповіла тільки про декількох моїх вчителів у стінах академії, але насправді їх було безліч на життєвому шляху. Він продовжується і сьогодні, і нараховує більш, ніж півстоліття. Це були і вчителі, і наставники, і друзі, і просто знайомі. На жаль, деякі з них вже в іншому світі, але ті, хто залишився, дуже дорогі моєму серцю. При зустрічі з ними я відчуваю тепло і радість. Під час роботи в ДІБІ – ПДАБА мені довелося працювати у кількох колективах співробітників у виші і в кожному з них мені було комфортно. Всюди мене оточували доброзичливі люди, всюди я відчувала себе захищеною і впевненою в собі. Я щаслива, що знаходжуся в цих стінах з часів моєї молодості і до теперішнього часу. Спостерігаю за всіма змінами, які відбуваються навколо. Живе і розвивається мій вуз – будинок, в якому я проводжу більшу частину мого життя, а значить живу і я…

Н. В. Варламова,

ст. лаборант кафедри будівельних

і дорожніх машини,

довгожитель ДІБІ – ПДАБА

Всі особистості

вгору