МІЙ ВЧИТЕЛЬ І НАСТАВНИК КИРИЛО АНАНІЙОВИЧ КНИШ

Я – людина, яка пройшла досить солідний відрізок свого життя. Серед людей, що залишили глибокий слід у моїй душі, перше місце належить К. А. Книшу. Все його життя залишається для мене доленосним прикладом людини позитивної у всіх сенсах і поняттях.

На перший погляд він був одним із багатьох. Вчився, працював, захищав Батьківщину, знову працював, вивчав і шукав. Гарна душа, багата непоказними добротою і любов’ю до людей, виділяла його серед наших викладачів. Ми, студенти, називали його «наш батя», «наш захисник». Він дійсно був захисником і студентів, і честі свого інституту, а ще був людиною чистої совісті і людської вірності.

Кирило Книш навчався в Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті (ф-т Промислового та цивільного будівництва). Після захисту диплома був залишений на кафедрі основ і фундаментів асистентом. Успішно захистив кандидатську дисертацію, після якої працював доцентом ДІБІ до початку Другої світової війни.

Коли ДІБІ був евакуйований у Новосибірськ, Кирило Ананійович відмовився від «броні» і пішов добровольцем на фронт у будбатальйон. У період з 1941 по 1943 рр. майор-інженер К. А. Книш героїчно бився на передовій, будуючи захисні споруди за напрямком Смоленськ – Москва та на «Курській дузі». Після другого поранення в 1943 р. продовжував роботу за фахом. Випустив книгу «Фортифікація» у трьох томах, де узагальнив свій військовий досвід. Книга стала найкращим підручником для слухачів військово-інженерних училищ та академій.

Демобілізувався з військових дій у званні полковника-інженера, повернувся в ДІБІ на свою рідну кафедру на посаду доцента і в той же час був обраний деканом факультету ПЦБ. 20 років обіймав цю виборну посаду.

Моя доля пов’язана з К. А. Книшом не тільки студентськими роками, але і подальшою спільною роботою. У 1967 році Кирило Ананійович запросив мене перейти до нього на кафедру на посаду завідувача лабораторії гідротехнічних споруд на будівництві.

Організаторським здібностям К. А. Книша можна було по-доброму позаздрити. Лабораторія, після її реорганізації новим завідувачем, практично обслуговувала два республіканських треста: «Дніпроекскавація» і «Укргідроспецфундаментбуд». З 1 вересня 1967 року за його поданням я був обраний за конкурсом на посаду асистента і за сумісництвом продовжував завідувати лабораторією. І все подальше моє життя було пов’язане з Дніпропетровським інженерно-будівельним інститутом, а сьогодні продовжується у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури. Залишаюсь вірним своїй темі і працюю за напрямом 05.23.02.

У нашого вчителя можна було багато чому навчитися, що я і робив: як вести себе з керівництвом трестів, як поводитися зі старшими за посадою і званням колегами, а ще чудової викладацької майстерності. Він знав все про кожного студента, слідкував за його не тільки успіхами в навчанні, але постійно клопотався про долю своїх учнів.

Я завжди пам’ятаю свого вчителя і наставника, кожен день говорю: «Вічна пам’ять людині великої душі!

М. А. Моторний,
к. т. н., доцент кафедри металевих, дерев’яних
і пластмасових конструкцій

?>
вверх