… До 90-річчя ПДАБА

Коли усвідомлюєш, що з 90 років історії нашої Академії рівно 30 років, тобто третина – це роки, які ти безпосередньо провів в цих стінах, спочатку як студентка, а з часом – як викладач, стає на 100% зрозуміло, що таке Alma mater…1981 рік – я студентка 1-го курсу факультету ПЦБ, студентське життя починається! Враження – найрізноманітніші: напружений навчальний вересень з 6-ти денним робочим тижнем, сільгоспроботи у жовтні на ланах Новоолександрівки з веселими вечорами після трудового дня, іспит з «Начерталки», який ми здавали в першу сесію, за розкладом у сніжну січневу неділю, од 10-ї ранку до 8-ї вечора, що було не легко, але отримана п’ятірка надавала відчуття справжньої сатисфакції! А також – активна участь у художній самодіяльності – Ансамбль народного танцю Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту… Ще тоді я відчула стрімкість та енергію українського народного танцю й самобутність, красу та, так би мовити, функціональність українського національного жіночого вбрання – спідниця, плахта, кушак, червоні чобітки і, звичайно ж, барвистий віночок з кольоровими стрічками! А влітку – геодезична практика у спортивному таборі «ДИСИ»: вдень – обмірювання величезного поля перед табором з нівелірами, теодолітами, рейками… складання звітів, потім купання в Дніпрі після спекотного дня, а ввечері – веселі дискотеки під чарівну живу музику інститутського вокально-інструментального ансамблю «Маки»! П’ять років студентського життя пробігли дуже швидко. З великою вдячністю згадую яскравих викладачів, які закладали в наші мізки основи інженерного мислення – Шило Андрій Євтіфійович (Залізобетонні конструкції), Кулябко Володимир Васильович (Будівельна механіка), Тян Рево Борисович (Організація будівництва) та багато інших. Окреме величезне «дякую» Кірносу Володимиру Михайловичу, але це вже керівник моєї кандидатської дисертації, який надихнув мене повірити в те, що після 9-ти років практичної роботи в проєктній установі та на промисловому підприємстві на посаді інженера-конструктора, а потім 5-ти років роботи на посаді асистента кафедри менеджменту та маркетингу нашої академії я маю акумулювати цей досвід у отримання наукового ступеню.25 років мого викладацького досвіду у ПДАБА після повернення з «реального сектору» пов’язані із кафедрою менеджменту, управління проєктами та логістики. Саме на цій кафедрі я виросла з асистента до доктора наук, професора, і тому щиро вдячна моїм колегам по кафедрі та її завідувачу, Вечерову Валерію Тимофійовичу за «школу життя» та сприяння моїм прагненням у науці, у викладацькій професії.Не повною буде моя розповідь, якщо я не скажу, що дві мої доньки також випускниці ДВНЗ ПДАБА: одна – інженер з прикладного матеріалознавства, друга – архітектор, яка з дипломом спеціаліста ПДАБА поступила в магістратуру з архітектури та урбаністики Польського вишу – Вроцлавська Політехніка, вигравши конкурс на безоплатне навчання там, і зараз працює за фахом у Польщі. Більше 40 років свого професійного життя віддав нашій академії мій батько – Поповиченко Валерій Михайлович, к.т.н., доцент, колишній декан факультету Сільськогосподарського будівництва. На початку 50-х років наш Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут закінчила моя рідна тітка, яка потім все життя працювала у будівельній галузі, і як практик, і як викладач і науковець, згодом вже Московського інженерно-будівельного інституту.Нажаль, багатьох з тих, про кого я згадую, вже нема з нами… Таке є життя, але ми завжди пам’ятаємо про них – своїх вчителів, колег, рідних, які також були вчителями… Отже, від себе та від усієї нашої родинної династії випускників ДІБІ-ПДАБА хочу побажати Alma mater успішного подолання всіляких проблем та викликів сьогодення, розвитку, процвітання, подальших успіхів у підготовці затребуваних вітчизняним та міжнародним ринком висококласних фахівців!

Поповиченко І.В., д.е.н.,

проф. зав.каф. економіки та підприємництва

Всі особистості

вгору