АКАДЕМІЯ – ЖИТТЯ ТА ДОЛЯ

Анатолія Петровича Приходька можна вважати своєрідним талісманом нашого вузу, його невід’ємною частиною, а ще лицарем ДІБІ, а потім і ПДАБА. Демобілізувавшись із лав Радянської армії в 1965 році, солдат А. П. Приходько почав навчатися в Дніпропетровському інженерно-будівельному, так і залишився в ньому назавжди, прикипівши душею і серцем до своєї alma mater.

Чи доля його обрала, чи він її сам для себе здобув і зробив щасливою? Але вона (його доля) завжди була тісно пов’язана з життям його країни і його інституту та академії. У біографії А. П. Приходька, як у краплині води, відбилися всі етапи життя Украйни та нашого вишу.

Народився він у селі Вовчицьк на Волині і крізь усе життя проніс любов до своєї землі. Кожного року їздив на малу батьківщину. Улюблена справа на відпочинку – збирати гриби і слухати чарівну волинську тишу. А ще багато знав українських народних пісень, любив слухати та підспівувати у гарному товаристві.

Гуляючи рідним лісом, згадував А. П. Приходько свою велику працьовиту родину – батьків Петра і Уляни Приходьків, двох сестер та брата. Дітей у сім’ї завжди вчили добре та відповідально робити будь-яку справу. Цю батьківську заповідь він запам’ятав на все життя. І коли працював після закінчення школи маркірувальником у Волинському ліспромгоспі, і причіпником у колгоспі імені Фрунзе. А потім були навчання у технікумі механізації сільського господарства, служба в армії.

Після демобілізації у 1965 році солдат Приходько став студентом Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. Був він хорошим, активним студентом і майбутні будівельники обрали його своїм комсомольським ватажком. Міг захопити своїм оптимізмом товаришів і під час навчання, і на літніх канікулах, коли працював із ними в будівельному загоні.

Після закінчення навчання А. П. Приходько розпочав свій трудовий шлях, залишившись на роботі в рідному інституті. Він пройшов у стінах вишу всіма сходами: аспірант, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник. А у 1980 році колеги обрали його секретарем парткому, брав участь у всіх заходах інституту, шукав, вивчав, пропагував нові цікаві форми громадської роботи. Отримував подяки Міністерства науки і освіти за відмінну організаційну роботу студентських будівельних загонів, проведення міжвузівських перевірок кадрів з охорони праці, за зразкову роботу з охорони громадського порядку тощо. Робив всі справи Анатолій Петрович, як кажуть, з вогником, своїм веселим завзяттям надихаючи інших.

І його прихильна життєва вдача завжди підбадьорювала, і кликала вперед, до подолання нових вершин – у науці, педагогіці, громадській роботі. Він успішно захистив кандидатську і докторську дисертації, став доцентом, професором, завідувачем кафедри технології будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, а потім проректором з науково-педагогічної та навчально-виховної роботи.

Коли проректор Анатолій Петрович Приходько своєю звичайною ходою йшов до кабінету по коридору другого поверху академії, його було дуже важко наздогнати. А він наче летів, ледве торкаючись підлоги. Складалося враження, що він ніколи не зупинявся, що його життя – це невпинний рух, день за днем, крок за кроком. І кожного дня він долав ще один, а потім ще один щабель своєї неспокійної, але, мабуть, щасливої долі.

Його бойової енергії не було меж. Понад два десятиліття він був проректором в академії. Тут із подвоєною силою виявилася його яскрава особистісна харизма, яка складалася з любові до людей без розділення ступенів і звань і безкорислива, дуже віддана любов до своєї академії. Це почуття любові рухало усіма його справами і помислами. Педагог, організатор, вчений А. П. Приходько все робив легко, впевнено, здавалося, без особливих зусиль. Швидко і точно знаходив рішення численних питань. Він був органічним і природним, виступаючи перед ветеранами в музеї академії, відкриваючи на сцені концерти конкурсу «Студентська весна», роблячи доповідь на засіданні Вченої ради або займаючись питаннями життя рідної кафедри, де вихованню молодої наукової зміни приділяв особливу увагу. Справи на кафедрі А. П. Приходька йшли конче успішно. У 2011 році на кафедрі з’явилися чотири нових кандидати та доктор технічних наук.

А ще він завжди любив свій будинок, своє село. Щорічно, у відпустці відвідував рідне гніздо, говорив, що батьківський будинок, ліс, особливе повітря і високе небо дають йому заряд бадьорості на цілий рік. Восени 2013 року він виїхав за цим зарядом бадьорості, а трапилася зовсім незрозуміла і незбагненна річ. Його таке швидке, таке живе серце раптом зупинилося. Він, як жив наповнено і скоро, так і, глибоко зітхнувши, пішов від нас, наче пішов у ліс по гриби і ось-ось повернеться.

Інколи мені здавалося, що він повернеться і ми з ним будемо готувати довідки, інші документи з історії нашого вишу, і він мені скаже: «Ти, коли пишеш «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», обов’язково в дужках напиши «ДІБІ». Це – чудовий бренд, який сьогодні всі пам’ятають і знають». Таким був і залишається в наших серцях оптиміст, народний проректор (так часто його називали колеги та студенти) Анатолій Петрович Приходько.

Т. А. Шпаковська,

провідний інженер ректорату

Всі особистості

вгору